Бог на руках творіння
Як згорає свічка, освітлюючи темряву, так задля нашого спасіння віддає себе в жертву Христос – істинне Світло. Роздумуючи над євангельським текстом про принесення Ісуса до храму, о. Річард Конрад ОР прославляє Господа, який приходить у світ, щоб його викупити, перемінити та вчинити світом воскресіння.
Святий Лука поєднав два приписи закону, які виконали Марія та Йосиф [див. Лк 2, 22-40 – прим. перекл.]. Як зазначається у 13-й главі Книги Виходу, кожен первісток чоловічої статі належав Богові [див. Вих 13, 1-16 – прим. перекл.]. Бог радіє, створюючи людське життя, і не прагне людських жертв, тож новонароджене маля належало в Нього «викупити». Відповідну «вартість» слід було сплатити на тридцятий день після народження, при цьому не вимагалась присутність у храмі самої дитини.
У 12-й главі Книги Левит [див. Лев 12, 1-8 – прим. перекл.] йдеться про жертву очищення, яку необхідно було принести в храмі через сорок днів після пологів (або ж через вісімдесят днів, якщо народилася дівчинка). Це не означає, що пологи вважались чимось «недобрим», дарувати життя – це дивовижно. Поховання померлих, що було священним обов’язком, також вимагало через деякий час проведення ритуалу, який знаменував повернення до «звичайного часу». Так само, як євреї вмивають руки після того, як торкаються Біблії, хоча вона не є «брудною»! Крім того, жертви очищення також були елементом процесу спокутування гріхів та свідчили про потребу прощення.
Тож на сороковий день Ісуса приносять до храму, де дитя зустрічають Симеон та Анна – двоє людей похилого віку, котрі прожили свої довгі літа в надії, яку живило пророцтво. Вони представляють усіх тих багатьох людей, яким Святий Дух виявляв Божі обітниці в глибині їхніх сердець, у пророчих словах та через приписи закону. Уся ця благодать, як і благодать непорочного зачаття Марії, без сумніву, була дарована з огляду на майбутні діла та страждання Христа. Надія змішалась зі страхом. Господь прийде до Свого Храму, але хто зможе витримати день Його приходу? Його присутність спалить всю нечистоту, що обтяжує наше служіння Богу.
Господь приходить до Свого Храму як дитя. Він милостиво прагне, щоб Його творіння несли Його на руках. Він розвіює страх своєю тендітною «простотою». І разом з тим поглиблює наш «страх» від усвідомлення того, що це Господній Помазаник – і Світло, яке просвітлює всіх, Творець, якого найвищі небеса не можуть вмістити. Це Ісус, Єго-Шуа, Господь, присутність якого є спасінням. Це Вічна Мудрість, яка є улюбленою Божою Дитиною (Прип 8, 30) і робить все новим, без якої світ би занепав.
У Святому Дусі Симеон вказує на несподіваний – навіть іронічний – спосіб, у який Ісус виправдає надію Ізраїлю та закличе всі народи прийняти обітницю. Навіть Марія та Йосиф повинні були здивуватися. Ісус, проникливе Слово, виявить усю глибину людського гріха, ставши знаком протиріччя для Його творінь. Джерело їхнього життя дозволить їм Його вбити. Первісток Марії, якого «викупили», вчинить себе викупом за багатьох. Ціною свого людського життя, яке Він віддасть за своїх друзів і прийме знову, Ісус звільнить нас від рабства і вчинить улюбленими Божими дітьми, які отримають частку в Його божественному житті.
Віддаючи себе в руки своїх ворогів, Ісус стане жертвою, яка справді має силу очистити наші гріхи й перетворити нас на друзів Бога. Жертва, яку Ісус приніс на Хресті, означає перехід до нової ери: слідом за Ісусом-Первосвященником ми можемо увійти в саму божественну присутність та у світ воскресіння.
Літургія Церкви [на свято Стрітення Господнього – прим. перекл.] перейняла ритуал, який в цей час року звершували в язичницькому Римі – процесію зі світильниками задля очищення гріхів. Бо Дух Святий у досить широкий спосіб пробуджував відчуття необхідності прощення. Свічки, які ми приносимо, нагадують про Марію, яка принесла Ісуса-Світло до храму, та закликають разом із нею слідувати за Ним, нашим Братом і Провідником, входити у божественну славу, відблиск якої ми споглядаємо під час літургії. Свічка дарує світло, віддаючи себе. Це нагадує нам про те, як Ісус приніс себе в жертву, щоб «придбати» світ. У деяких літургійних традиціях, зокрема в домініканській, люди жертвують свої свічки після Євангелія.
Літургія продовжується освяченням Пресвятих Дарів. І знову Творець прагне опинитися в руках свого творіння. У Його присутності ми, як Анна, складаємо Богу подяку. Заглиблюємося в ту бездоганно чисту жертву, що прошила мечем душу Марії. Тож не дивно, що в деяких середньовічних обрядах священник, прямуючи від вівтаря після завершення Меси, промовляє пісню Симеона: «Мої очі побачили Твоє спасіння».
о. Річард Конрад ОР
Текст вперше опубліковано під назвою «Christ Our Light» на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (лютий 2009)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош