Святий Тома – майстер мислення
Ким був святий Тома Аквінський та чому його думка залишається незмінно актуальною? Про Ангельського Доктора, блискучого теолога та свого славетного співбрата розповідає о. Домінік Сімон ОР, заохочуючи пізнавати його інтелектуальний спадок та долучатись до школи мислення Аквіната.
«Рев цього вола буде звучати на весь світ»
Святий Тома Аквінський народився наприкінці 1225 або на початку 1226 року. Він прийшов у світ в італійському замку Роккасекка (що поблизу Аквіно, тому його згодом і назвали Аквінатом) як син шляхетних і заможних батьків. Ще дитиною Тома потрапив до бенедиктинського монастиря в Монте-Кассіно для отримання першої освіти – така була воля його сім’ї.
Потім юнак продовжував навчання в Неапольському університеті, одному з найдавніших вищих навчальних закладів Європи. Саме в Неаполі він познайомився з домініканцями – братами новозаснованого тоді Ордену Проповідників. Що, зрештою, було цілком природно, адже Неапольський університет тоді знаходився на території домініканського монастиря Сан-Доменіко-Маджоре.
У Неаполі Тома Аквінський вирішив вступити до Ордену, що викликало розпач і спротив у членів його сім’ї. Настільки, що мати віддала наказ викрасти та ув’язнити сина. Однак, втративши свободу, Тома все одно не змінив свого рішення щодо того, аби стати вбогим проповідником. Відтак графський рід був вимушений змиритися з твердим життєвим вибором наполегливого юнака, який Тома зробив на користь домініканців.
Від 1045 і до 1048 року Тома Аквінат був студентом Паризького університету, де уважно слухав лекції Альберта Великого. За своїм наставником Тома попрямував до Кельна, де продовжував навчання. Аквінат мав досить кремезну поставу, був мовчазним. За це домініканці дали йому прізвисько Німий Віл. Ба більше, брати вважали Тому не надто розумним, дехто навіть намагався допомагати йому з навчанням.
Все змінив один випадок. Якось під час публічної теологічної дискусії відповіді Томи з Аквіно були настільки глибокими та проникливими, що зворушений Альберт Великий пророче проголосив: «Рев цього вола буде звучати на весь світ».
1256 року Тома Аквінський починає викладати в Парижі, потім продовжує викладацьку діяльність в Італії, а 1268 року знову повертається до столиці Франції. Згодом, вже у Неаполі, Томі дають завдання організувати в місті Вищу теологічну школу: це завдання він завершить у 1272 році.
В Неаполі здоров’я св. Томи різко погіршилося. Вже хворим Аквінат вирушив на ІІ Ліонський собор. Він помер дорогою на Собор 7 березня 1274 року в Цистерціанському монастирі поблизу Фоссануови. Потім тіло Томи Аквінського перевезли до храму при домініканському монастирі в Тулузі.
Ангельський Доктор і вчитель мислення
Після смерті Аквіната назвали Doctor Angelicus – Ангельським Доктором. Вже 1323 року, під час понтифікату папи Йоана XXII, Тома був зарахований до лику святих. Ціла Католицька Церква згадує святого Тому Аквінського 28 січня.
У 1873 році папа Лев ХІІІ в енциклиці «Aeterni Patris» рекомендував вивчати і розвивати філософію та теологію св. Томи Аквінського задля відновлення католицького мислення у вірності Традиції Церкви. На цьому визнання Томи Аквінського Церквою не завершилося. Зокрема, у декреті ІІ Ватиканського Собору про формацію священників «Optatam totius» звучить прохання, аби в основі теологічної формації пресвітерів було саме вчення св. Томи. А святий Йоан Павло ІІ у енцикліці «Віра і розум» згадує, що святий Тома завжди був пропонований Церквою як вчитель мислення та взірець теолога.
Святий Тома Аквінський залишив багато праць з теології, філософії, етики, логіки, політики та естетики, а також численні коментарі до Біблії. Він складав і духовні гімни на прославу Бога. Особливо відомий його Євхаристійний гімн «Pange Lingua».
Останні роки життя Тома Аквінський присвятив редагуванню Суми теології – великому трактату з теології, що складається з трьох частин. Останню з них він так і не встиг завершити.
У своїх працях Тома Аквінський пропонує синтез розуму та віри, показуючи, що вони не протирічать одне одному. Він відрізняє істини, доступні тільки для людського розуму, від тих істин віри, які базуються на Одкровенні. Він називає філософію слугинею теології (лат. philosophia anсilla teologiae), щоби показати, як ці дві науки співпрацюють у пошуках пізнання істини. Його інтелектуальний підхід – це пошук істини, заснований на запитаннях та вільний від упереджень.
«Краще я буду вірити, що віл літає…»
Існує історія, яка досить незвично демонструє характер і відкритість святого Томи. Якось один брат-домініканець вирішив розіграти Тому, сказавши, що з вікна бачить вола, який літає. Тома побіг до вікна, щоби подивитися. Тоді брат почав сміятися з його наївності… На це Аквінат відповів: краще я буду вірити, що віл літає, ніж повірю, що один з моїх братів може брехати.
Таким був Тома. Почувши, що віл літає, він не вирішував, чи це можливо апріорі. Він спочатку перевірив, чому ні. Адже запитання – це життя розуму. Філософ, який перестає ставити питання та обмежує реальність тільки тим, що він розуміє, тим самим виключає те, чого не розуміє.
З іншого боку, розум, який ставить запитання, є реалістичним розумом. Він відкритий до реальності та до того, чого не знає. Ставити питання – єдиний підхід, який дозволяє відкрити правду, тому що тоді ми відмовляємося від усіх апріорних знань. Це вимагає смирення перед реальністю. Мудрець, який не вміє запитувати, як дитина, не є істинним мудрецем.
Природна філософія людського розуму
Для св. Томи християнська віра поєднана з людським розумом. Віра дозволяє нам пізнати ті істини, які не доступні виключно розуму. Водночас існує глибока гармонія між вірою та розумом – автором і того, і того є сам Бог.
Святий Тома Аквінський став представником філософського руху, який один сучасний філософ – томіст Жак Марітен (1882–1973) – назвав «природною філософією людського розуму». Вона заснована не на систематичних сумнівах, але на інтелектуальній очевидності. Наприклад, якщо щось зникає, ми знаємо, що має бути причина такого феномена, та шукаємо її. Спонтанно ми знаємо, що кожен наслідок має причину. Це приклад того, що ми називаємо розсудливістю. Однак, її не варто плутати з упередженнями, які ми могли отримати в дитинстві через виховання або середовище. Розсудливість – це початок природньої філософії людського розуму. Під впливом Альберта Великого Тома Аквінський визнав Аристотеля як великого представника натуральної філософії людського розуму.
Наш розум здатен пізнавати реальність. Хоча людські поняття не досконалі, через роздуми ми можемо їх покращувати. Відповідно, почуття та розум не виключають одне одного, але діють в гармонії. Аристотель вважав, що душа та тіло в людині складають одну суть. Душа людини оживляє її тіло.
Актуальність мислення святого Томи
Сьогодні у світі чільне місце посідає картезіанська філософія, а у європейській культурі під словом «реалізм» переважно мається на увазі матеріалізм. У той же час Тома Аквінський пропонує інший реалізм, заснований на філософських аргументах. Духовний реалізм, котрий інтегрує два аспекти людини, тілесний та духовний. Для Томи людська природа – це гармонія між тілом і душею, яка оживляє тіло.
Зараз багато масштабних ідеологій, що в різні часи претендували на абсолютне знання істини, рухнули. Сучасна людина переживає спокуси непевності й релятивізму. Тома й надалі пропонує інший спосіб пізнання істини. Так, на землі ми можемо пізнати істину, хоча й не досконало. Навіть віра, яка дає нашому розуму світло, також має в собі долю темряви незнання. Тільки тоді, коли ми будемо бачити Бога напряму, зможемо пізнати все доконало.
о. Домінік Сімон ОР
Фрагменти з книги “Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців”