Homo viator: дорогами людськими

Людина мандрівна – архетип життєвого шляху кожної особи й усього людства у всі часи. Крізь призму літератури, музики, кінематографу та, зрештою, Святого Письма о. Маріуш Возняк ОР роздумує про дорогу як лейтмотив життя, що формує нас у нашій людськості, та нагадує про те, що Христос сам є правдивою Дорогою.

На Господа здай твою дорогу; вповай на нього, і він учинить;
виведе, як світло, твою правду і твоє право, як полудень. (Пс 36, 5-6)*

Звернімо увагу не кілька важливих фактів, пов’язаних з метафорою дороги. Вона постійно присутня у нашому житті, від самого початку, і навіть сягає в минуле – у кожній цивілізації та культурі. Цікаво: перш ніж з’явилися дороги, світ скидався на велику глушину, та вже й тоді, ще до появи Адама і Єви, було безліч шляхів та стежок, протоптаних тваринами, особливо тими, які мігрували з місця на місце зграями чи стадами, полюючи або мігруючи залежно від пори року. З появою людей чимало з цих стежок стали використовувати мисливці, а згодом біля деяких із них з’явилися людські поселення.

Дорога є прообразом людства і являє правду про культуру, яка її винайшла. Люди зустрічають на дорогах безліч поворотів, шукають зручні й безпечні переходи, обходять провалля, підіймаються високо в гори, знаходять джерела і святилища. Дороги несуть життя. Вони забезпечують необхідну інфраструктуру для розвитку суспільства. Без них неможлива торгівля та шляхи сполучення; завдяки дорогам медична допомога може надійти вчасно. Історія людства – це історія доріг. Позиції держави залежали від якості доріг. Дороги, побудовані Римською імперією, були настільки якісними, що навіть сьогодні, через сотні років, ними можна не тільки милуватися – вони до сих пір виконують свою комунікаційну функцію.

Дороги зближують нас одне з одним, а коли ми прагнемо на певний час усамітнитись, допомагають сховатися від інших людей. Іноді дороги можуть привести цілу армію до поразки, проте також можуть привести паломників до святинь. Вони поєднують не лише столиці держав, але й чудові собори та місця паломництв. Останнім часом дуже популярним став Camino – Шлях святого Якова, «Ель Каміно де Сантьяго» (El Camino de Santiago) – паломницький маршрут до Сантьяго-де-Компостелла. Залежно від часу і коштів його можна пройти повністю або ж якусь частину, мандруючи лише кілька днів.

Архетип життєвого шляху людини – homo viator (лат. «подорожній», «паломник»). Це символ людської долі, топос людини на шляху, в мандрівці, у поневіряннях.

Літературний архетип homo viator – Одіссей, головний герой «Одіссеї» Гомера, легендарний цар Ітаки, син героя Лаерта і його дружини Антіклеї. Homo viator часто стає джерелом натхнення для письменників: варто лише згадати роман «Улісс» Дж. Джойса, сонети Дю Белле, оперу «Повернення Улісса на батьківщину» К. Монтеверді, драму «Лук Одіссея» Г. Гауптмана, поезію Й. Сеферіса, повість «Одіссея» Н. Казандакіса. Згадаймо також роман «У дорозі» класика американської літератури Дж. Керуака. Твір, який, можливо, був написаний 1951 року всього за три тижні, побачив світ лише в 1957 році. Роман здебільшого автобіографічний, в його основу лягли розповіді про незаплановані подорожі Керуака та його приятелів по всіх американських штатах. Книгу вважають маніфестом руху біт-покоління, що з’явилося в 50-х роках ХХ століття. Справжні імена та прізвища героїв Керуак змушений був змінити на вимогу видавця. Роман написаний методом «спонтанної прози», який винайшов сам автор.

У 1962 році американський автор і виконавець Боб Ділан написав пісню, що стала відомою на весь світ, під назвою Blowin’ in the Wind («У подиху вітру»).

How many roads must a man walk down Before you call him a man? Yes, ‘n’ how many seas must a white dove sail Before she sleeps in the sand? Yes, ‘n’ how many times must the cannon balls fly Before they’re forever banned? The answer, my friend, is blowin’ in the wind, The answer is blowin’ in the wind.

Скільки треба пройти доріг, Перш ніж стати людиною? Так, і скільки треба перетнути морів Білій голубці, перш ніж заснути на піску? Так, і скільки снарядів повинно злетіти, Перш ніж їх заборонять назовсім. Відповідь, друже мій, у подиху вітру, Відповідь у подиху вітру.

Тема дороги звучить тут лейтмотивом життя, що формує нас у нашій людськості. Дорога – це інша людина, наш моральний вибір, наші злети й падіння. Це метафора нашого паломництва упродовж цілого життя. Про це і йдеться у пісні. Людиною кожен із нас стає щоденно. На схилі віку за зморшками людини, наче борознами на полі, можна дізнатись про пережитий нею досвід. 

Тема дороги є також лейтмотивом стрічки «Безтурботний їздець» (1969, реж. Д. Гоппер), що стоїть біля витоків жанру роуд-муві (road movie), традиції американського незалежного кіно та школи Нового Голлівуду. Прем’єра відбулася на Каннському фестивалі, де Гоппер отримав нагороду за кращий дебют. Це перший фільм, за роль у якому Джек Ніколсон був номінований на премію «Оскар». У 1998 році Бібліотека Конгресу внесла цю стрічку до Національного реєстру фільмів, які мають особливе культурне, історичне або естетичне значення. Вплив її оманливо безсюжетної наративної конструкції відчувається у багатьох малобюджетних американських фільмах 1970-х та особливо 1980-х, таких як «Дивніше, ніж у раю» Дж. Джармуша (1984) і «Мій особистий штат Айдахо» Г. Г. Ван Сента (1991). Тема дороги характерна для популярної культури і стосується різних вимірів людського життя.

Як  я, як людина віри, мандрівник у земному житті, перед яким відкривається надія, що перевершує цей земний вимір, можу віднайти себе на життєвому шляху?

Підказку знайдемо в Святому Письмі, у першому псалмі. Вчитаймося в слова псалмопівця, який відкриває перед нами вимір дороги, що вміщує в собі ще й вимір моральний: «Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає, але в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає. Він – мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в’яне, і все, що чинить він, йому вдається. Не так безбожники. Вони – немов полова, що вітер розвіває. Тому безбожники на суді не встояться, ні грішники на праведників зборах. Бо про путь праведників Господь дбає, а путь безбожників пропаде».

Шлях праведного – це шлях блаженної людини. Про це чудово написано в Дідахе – християнському документі II століття: «Є двi дороги: одна — дорога життя, iнша — смерти, i мiж ними — велика рiзниця. Отож дорога життя є такою: спершу возлюби Бога, який сотворив тебе, потiм — ближнього свого, як себе самого. Чого б ти не бажав собi, того й сам не чини iншому.  Наука цих слiв є така: благословляйте тих, хто проклинає вас, i молiться за ворогiв ваших; постiть за тих, хто переслiдує вас. Бо в чому милiсть, якщо любите тих, котрi вас люблять? Хiба погани не роблять того самого? Ви ж любiть тих, котрi ненавидять вас, i не матимете ворогiв» (Глава 1. Вчення про дві дороги, 1-3). ˂…˃ «А дорога смерти така: передусiм — лиха та сповнена прокльонiв, тут — убивства, перелюб, пристрастi, розпуста, злодiйство, iдолопоклонство, магiя, чаклунство, грабунки, лжесвiдчення, лицемiрство, нещирiсть, пiдступ, пиха, злiсть, зарозумiлiсть, жадоба, лихослiв’я, заздрiсть, зухвалiсть, зверхнiсть, хизування» (Глава 5. Дорога смерти, 1).**

Головне – прямувати дорогою життя, яка є шляхом Євангелія – ​​Благої Вісті. У ньому виявляється, наскільки наші ідеали вірні тій істини, що зриває з нас маску «доброго, святого учня Ісуса».

На формування метафори дороги в контексті Старого Завіту вплинули згадки про кочове життя патріархів (Бут 12, 1-5; Втор 26, 5; Євр 11, 8-9), а також про мандри ізраїльтян з Єгипту в Ханаан (Землю обітовану). На цьому шляху вибраний народ зрозумів, що означає «ходити з Богом» (Мих 6, 8) та зберігати з Ним завіт. Благодіяння, що їх явив Ягве, ізраїльтяни згадували під час головних свят, а також під час кожного паломництва до єрусалимської святині. Богословське значення метафори дороги ізраїльтяни глибше усвідомили після повернення з вавилонського полону – як милість Божу до залишку Ізраїлю.

У часи Нового Завіту метафора дороги співвідноситься з діяльністю Ісуса Христа і первісної Церкви. Цьому сприяли, зокрема, старозавітні ремінісценції – Месія, який сяє, мов зоря, і йде шляхом миру (Лк 1, 79; Іс 9, 1); Йоан Хреститель, що готує шлях Господу (Лк 3, 4; Іс 40, 3); запрошення Ісуса слідувати за Ним (див. Мт 4, 19; Лк 9, 57-62; Йн 12, 35). Останні дні життя Ісуса, коли вирішувалося, чи буде Він виданий на страждання і смерть, Лука описує як дорогу до Єрусалима, на яку також повинно бути схожим життя християн, які за прикладом Ісуса прагнуть до небесного святилища, щоби там знайти істинний спокій (Євр 4, 8-11; 12, 2).

Метафора дороги в Біблії – це також образ дії Бога, яким має керуватись у своїх вчинках людина (див. наприклад, Втор 32, 4). У цьому останньому випадку дорога була рівнозначна послуху волі Божій та Його заповідям. Для християн така дорога означала вчення Церкви (Діян 9, 2; 18, 25-26), але передусім Самого Ісуса Христа (Йн 14,1-6), Його діяння і слова.

У Святому Письмі підкреслюється, що часто людина замість того, аби слідувати шляхом Бога – шляхом вірності (Пс 119, 30), справедливості (Мт 21, 32; 2 Pим 2, 21), добрих справ (Тов 1, 3), миру (Іс 59, 8; Лк 1, 79; Рим 3, 17) і життя (Прип 2, 19; 5, 6), який веде до безсмертя (Прип 12, 28) і порятунку (Діян 26, 17), обирає шлях зла, яким ідуть дурні (Прип 12, 15) та грішники (Пс 1, 1; Прип 4, 14.19), адже він веде він до загибелі й смерті (Пс 1, 6; Прип 14, 12).

У Новому Завіті саме в Нагірній проповіді Ісус найкраще представляє вчення про дві дороги (добра чи зла). Ісус навчає, що дорога спасіння завжди пов’язана з труднощами: вузька дорога веде до життя, а широка (легка) – до загибелі. Він також розповідає притчу про ворота, в якій застерігає, що шлях через широкі ворота веде до смерті: «І багато хто йде ними», а через тісні ворота – до життя: «І мало хто знаходить їх» (Мт 7, 13-14). Ці слова Ісуса, пов’язані з образом двох доріг, використовувалися в паренезі ранньохристиянської літератури, наприклад, у Посланні Варнави (18-20) і в Дідахе (1-6). Пізніше у протиставленні двох доріг біблійні елементи змішалися із запозиченнями з юдейської літератури.

Дорога – це основоположна метафора, на яку нам вказує Господь Ісус, кажучи, що слід віддавати перевагу вузькій стежці, а не широкому шляху.

Недарма перші християни стверджували, що вони йдуть дорогою, якою є Христос. Адже Він і Сам говорив про Себе, що Він – дорога, істина і життя (пор. Йн 14, 6). Сьогодні католики, які заново відкривають для себе таїнство Святого Хрещення, – це члени руху «Неокатехуменальна дорога».

Слід зауважити, що дорога була й залишається місцем, де відбуваються важливі релігійні події. Двоє учнів ішли разом з воскреслим Господом в Еммаус, не здогадуючись про те, Хто з ними йде. Потім тією ж дорогою поверталися в Єрусалим, розповідаючи, як Ісус явився їм під час ламання хліба. Святий Павло, коли його ще звали Савлом, зустрів воскреслого Христа на шляху в Дамаск. Пізніше, вже як апостол язичників, він мандрував дорогами Римської імперії і став одним із великих мужів, чиє життя проходило в дорозі.

о. Маріуш Возняк ОР
_______________
*Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача].
**Цитати з Дідахе наведені за виданням «Дiдахе: Наука дванадцятьох апостолiв» (пер. з грецьк. О. Кiндiй, Львiв: Свiчадо, 2013) [прим. перекладача].

Текст уперше опубліковано під назвою «Предай Господу путь твой…» в католицькому часописі «Радуга» (№2, 2020)

Переклад з російської: Мар’яна Шіпош

Tags: Маріуш Возняк