Різдвяне послання Генерального магістра
«Що було споконвіку, що ми чули,
що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися,
про Слово життя, … що нам явилося;
І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна».
(1 Йо 1: 1,3- 4)*
Дорогі брати і сестри,
Різдво, незалежно від того, припадає воно на час пандемії чи благоденства, – це святкування незбагненної близькості Бога, який оселяється в нас і серед нас, це подяка нашому щедрому Богові, який дає нам Себе в дар.
Цей 2020-й рік Божий справді виявився несподіваним, безпрецедентним, незабутнім. Більшість із нас святкували Пасхальне Тридення в ізоляції при замкнених дверях, а наші серця сповнювалися тривогою через непевність щодо майбутнього. Та згодом ми спрямували свої думки і скерували погляд нашої віри на воскреслого Господа, який проходить крізь замкнені двері, вітає нас словами миру та закликає не боятися.
Тепер ми святкуємо Різдво, все ще змагаючись у боротьбі з цим вірусом, і захищаємо себе та своїх близьких, тримаючись на дбайливій відстані одне від одного. Наш спів «Venite adoremus» приглушений масками та захисними щитками. Святий Павло закликає нас віддзеркалювати Божу славу «відкритим обличчям» (2 Кор 3:18). Проте цього року красу новонародженого Царя ми прославляємо із закритими обличчями. І хоч наше святкування може бути вбогим і простим, ми черпаємо надію та втіху в народженні Еммануїла – Бога, який «ближчий до нас, аніж ми самі до себе» (св. Августин, Сповідь III, 6, 11).
Наші найприємніші спогади про Різдво походять із дитинства, коли ялинки, здавалося, височіли вгорі над нами, а кілька цукерок здавалися солодким скарбом у наших малих рученятах. Подорослішавши, ми зрозуміли, що Різдво – це не ласування смаколиками, а ділення їжею, яка живить голод нашого тіла та втамовує голод наших душ, спраглих спілкування і товариства. Ми збагнули, що Різдво – це не обмін матеріальними подарунками, а ділення даром присутності, часу, розмов, простого перебування разом, як братів і сестер, з родиною та друзями.
Однак є запитання, яке продовжує нас хвилювати: як віднайти різдвяну радість у часи пандемії? У багатьох домівках та спільнотах, включаючи також і деякі наші монастирі, з’явилися порожні місця, що нагадують нам про тих, яких ми любили і втратили цього року. Немає різдвяних вечірок, адже грошей бракує через втрату праці та економічні труднощі. Через обмеження подорожей і пересування людей похилого віку не можуть відвідати та обійняти їхні близькі. Захисні маски затьмарюють яскраві посмішки колядників, немов «світло, приховане під посудиною» (Мт 5:15), які не здатні вповні освітити ці темні грудневі ночі. Тож як віднайти різдвяну радість у часи пандемії?
Наша радість буде повною, як запевняє улюблений учень, якщо ми будемо проповідувати те, «що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя… що нам явилося» (1 Йо 1: 1,3- 4).
Це красномовно зображено на чудовому полотні сестри Орсоли Маддалени Каччі [італійська художниця XVII ст. – прим. перекл.], на якому Пресвята Богородиця дозволяє св. Домінікові дивитися на немовля Ісуса й торкатися Його, як мати, котра пишається своїм дитям і дозволяє близькому другові потримати її дорогоцінне новонароджене маля. У цьому Домінікове благословення: радість проповідувати Того, кого він чув, бачив і торкався – Воплочене Слово.
Цього Різдва, готуючись до початку святкування 800-ліття Dies Natalis [день народження для неба, тобто день смерті – прим. перекл.] св. Домініка, запитуємо себе: як ми цьогоріч чули, бачили і торкались Слова? У багатьох куточках світу невмовкний звук сирен став знаком нагадування про пандемію. Але це також означає, що медичні працівники продовжують допомагати хворим.
Тут, у монастирі Санта-Сабіна, від одного з братів я дізнався про чудове німецьке слово, що означає «медсестра»: krankenschwester. Буквально це перекладається як «сестра хворих». Хвора людина – це не просто пацієнт, а член сім’ї, один із наших. У часи катастроф ми завжди бачимо людей, які допомагають іншим та піклуються про них. Коли все навколо руйнується, ми повинні шукати «помічників», тих, які допомагають нам відчути, що все буде добре навіть перед обличчям лиха, які зроджують в нас надію. Звісно, добре було б бачити одного з них також і тоді, коли дивимося в дзеркало!
Останнім часом, ще навіть до пандемії, наближення й дотики сприймалися з підозрою, адже могли бути ознакою зловживань. В умовах загрози COVID19 вони сприймаються як потенційне зараження й небезпека. Зло затаврувало дотик і зробило близькість ризикованою та безрозсудною, а тактильні вияви доброзичливості стали табу й страшенною образою. Парадоксально, але дотримання безпечної відстані задля захисту й запобігання передачі вірусу перетворилося на щирий знак нашої «близькості» та справжній вияв піклування про здоров’я й безпеку інших людей.
Тішуся, що в ці часи випробувань ми чули й бачили різноманітні способи проповідування та вчинки милосердя наших братів і сестер, які торкнулися багатьох сердець.
Різдвяна радість – це дарунок, який чекає на нас, коли ми проповідуємо Того, кого чули, бачили й торкалися. Не дивно, що з найдавніших часів наш Орден молився такою молитвою:
Нехай Бог Отець нас благословить,
Нехай Бог Син нас зцілить,
Нехай Бог Дух Святий нас просвітить і дарує нам
очі, щоб бачити,
вуха щоб чути,
руки, щоб чинити Божі справи,
ноги, щоб іти,
та вуста, щоб проповідувати слово спасіння…
Якось я натрапив на історію одного вчителя, який запитав своїх учнів: «Коли можна сказати, що ніч уже скінчилася й розпочався день?» Хтось відповів: «Тоді, коли я здалеку зможу побачити дерево і розпізнати, чи це яблуня, а чи апельсинове дерево?» Та вчитель сказав, що ні. Інший учень припустив: «Тоді, коли здалеку я зможу побачити тварину й розпізнати, корова це чи кінь?» Та вчитель сказав, що це не так. Тож учні в один голос просили: «Скажи нам, коли ж?» Учитель мовив: «Тоді, коли здалеку ви побачите людину і в ній розпізнаєте обличчя брата чи сестри». Коли це станеться, будьте певні, що темрява ночі відійшла, і розпочався ясний день.
Для нас, християн, темрява розсіюється тоді, коли ми бачимо в наших братах і сестрах, у всіх, особливо ж в убогих, безпосередню присутність самого Ісуса. Це і є справжнім святкуванням Різдва – проголошення нашої віри в Еммануїла, Бога-з-нами, Бога-в-усіх-та-в-кожному-з-нас. І цього Різдва запитаймо себе не лише «ким є для нас Ісус?», а радше «де є Ісус у наших ближніх?” Він Еммануїл!
Нехай Христове світло світить крізь нас,
щоб розвіяти темряву навколо нас, всередині нас.
Благословенного Різдва вам і всім вашим близьким!
Ваш брат,
Жерард Франсіско Тімонер ІІІ ОР
Генеральний магістр
_______________
*Тут і далі цитати зі Святого Письма наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача]
Джерело: https://www.op.org/op-official-2020/christmas-message-2020/
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош