Чи потрібні нам друзі в небі?

Порівнюючи передумови осягнення щастя в реальності земній і небесній, настоятель домініканського монастиря Blackfriars в Кембриджі о. Юен Марлі ОР роздумує про подвійний вимір дружби зі святими і про те, що не лише діяльне життя, але й передусім плоди споглядання найкраще дозрівають на ґрунті дружби.

Святий Тома Аквінський заперечує думку про те, що для цілковитого щастя в небі комусь потрібні друзі (Iа-IIae q. 4 a. 8). Ключове слово тут – «потрібні». Ми матимемо повноту щастя завдяки спогляданню Бога. Бачити Бога означає бачити щось поза межами нашої уяви, насправді поза межами здатності будь-якого сотвореного інтелекту, що неможливо без особливої благодаті, отриманої від Бога, щоби бачити Бога. Якщо ми запрошені увійти в це споглядання Бога, воно дає нам повноту щастя, навіть якщо залишимось наодинці з Ним упродовж усієї вічності. Це реальність неба. Звичайно ж, у небі ми також тішитимемось ідеальною дружбою з усіма святими, однак це результат повноти щастя від споглядання Бога, а не необхідна умова блаженства.

Тут, на землі, все по-іншому. Якого б щастя ми не були здатні досягти на землі, це завжди значною мірою залежить від інших людей. І якби св. Тома почув рядок пісні з мюзиклу «Кумедна дівчина» [в оригіналі “Funny girl”, мюзикл Вільяма Вайлера 1968 року – прим. перекл.], де головна героїня співає про «людей, які потребують людей», на мою думку, він відповів би: «Так, це стосується людей в загальному сенсі». Бути людиною означає мати потребу в інших людях.

Йдеться не лише про практичні речі, хоча св. Тома і вважає, що людина може бути самодостатньою в цьому житті, що, на мій погляд, є досить непереконливим. Навіть якби люди могли забезпечувати себе їжею та одягом без сторонньої допомоги, а це доволі важко уявити собі в нашому дедалі складнішому світі, де стільки аспектів нашого добробуту передбачають взаємодію з іншими, все ж існує набагато глибша потреба – чинити добро іншим людям. Аристотель стверджує, що дружба – це більше, ніж просто взаємна потреба, і наводить приклад заможного чоловіка, який прагне друзів, котрим би він міг чинити добро.

Нам може здаватись, що мотивом такого бажання робити добро є гордість, однак це тому, що нас спантеличує її отруйний вплив на людські вчинки: гордість проникає скрізь, разом зі щирим бажанням людей допомогти іншим покращити їхнє життя. Смиренний доброчинець не нав’язує добро іншим людям, натомість пропонує такі блага, якими вони можуть володіти вільно і беззастережно.

До таких благ належать і блага споглядання. Цитуючи св. Тому, «indiget enim homo ad bene operandum auxilio amicorum, tam in operibus vitae activae, quam in operibus vitae contemplativae» (людині потрібна допомога друзів, щоби чинити добре, так само в житті діяльному, як і в споглядальному). Наведений тут порядок слів дивний, оскільки, на мою думку, для більшості людей буде менш очевидним те, що споглядальне життя потребує дружби, аніж те, що вона потрібна для життя діяльного. Насправді ж плоди споглядання завжди найкраще дозрівають на ґрунті дружби. Саме тому так багато людей, які провадять духовне життя, пов’язані з чернечими орденами, релігійними товариствами та релігійними рухами.

А як же дружба святих, які в небі, з нами, тут, на землі? Адже сьогоднішнє свято [Урочистість усіх святих – прим. перекл.] саме про це. Дружба святих у небі досконаліша, ніж наша людська дружба, оскільки не ґрунтується на жодній з їхніх потреб, окрім того, що ми можемо назвати потребою дозволити їхній радості й любові переливатися в цей світ. Святі пропонують нам свою дружбу в покорі Богу, який дозволяє їм бути нашими друзями на землі. Ми ж, котрі живемо в цьому світі, потребуємо їхньої дружби, бо саме таким є Божий задум.

Ця дружба водночас має вимір і сьогодення, і наших майбутніх прагнень, що можна зауважити у блаженствах Нагірної проповіді. Блаженства структуровані таким чином, що перше і останнє стосуються теперішнього часу: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» і «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне». А в інших шести йдеться про майбутнє: «будуть утішені», «успадкують землю», «наситяться», «зазнають милосердя», «побачать Бога», «синами Божими назвуться». Хоча насправді усі блаженства стосуються сьогодення. Обітниці щодо майбутнього нагадують нам, що ми повинні прожити своє життя аж до кінця, що людське життя продовжується і що це завжди боротьба. У вірі та надії Царство Боже вже присутнє. Восьме блаженство продовжується закликом радіти й веселитися, «бо нагорода ваша велика на небі». Небо – це повнота дружби, і цю дружбу ми маємо вже тут, на землі.

о. Юен Марлі ОР

_______________
*Цитати з Мат. 5:1-12а наведені за перекладом Івана Хоменка [прим. перекладача].

Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (жовтень 2020)

Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош