Геловін: історія одного непорозуміння

Щороку наприкінці жовтня у крамницях та кав’ярнях з’являється характерний антураж, а серед християн спалахують дискусії, пов’язані з феноменом Геловіну. Звідки ж походить свято і як до нього ставитися? Директор Інституту св. Томи Аквінського в Києві о. Петро Балог ОР пропонує відповіді на ці питання.

Якщо йдеться про початки Геловіну, то часто можна почути, що вони дохристиянські та що цю ніч відзначали ще кельтські друїди. Так і сьогодні чинять деякі неоязичники чи «відьми», покликаючись на нібито прадавній поганський звичай. У Вікіпедії можна прочитати, що «Геловін – це сучасне свято, яке бере початок із традицій древніх кельтів Ірландії та Шотландії, історія якого почалася на території сучасних Великобританії та Північної Ірландії» (…) В інтернеті ширяться заклики до побожних людей у жодному разі не зраджувати своїй християнській ідентичності, беручи участь у язичницько-сатанинських гульбищах чи навіть просто підтримуючи їх.

З наближенням до 31 жовтня градус зростає. Язичницькі релігії прирівнюють до сатанізму, а всі їхні ритуали вважають небезпечними для християн. Геловін, на посполиту думку, зродився з кельтських ритуалів, причому поганих, найімовірніше – сатанинських. Чи так воно насправді? Теорії про язичницьке походження свята – це забобон і нісенітниця. Геловін має якнайбільш християнське, католицьке коріння. Але коріння, а не сучасну форму, бо остання – це американський продукт початку ХХ ст. Це правда, що ірландські та британські кельти 31 жовтня влаштовували фестиваль – але так вони робили останнього дня кожного місяця. А наприкінці жовтня був ніяк не «чаклунський шабаш», а свято на честь зібраного врожаю. У кожному разі, те, що середньовічні християни святкували Геловін того самого дня, коли раніше язичники мали свій фестиваль, – звичайнісінький збіг.

Приблизно в VIII ст. християни почали відзначати День Усіх Святих 1 листопада. Спершу він припадав на травень (цього місяця всіх святих досі згадує Східна Церква), але пізніше Папа Григорій ІІІ, освятивши в Римі храм Усіх Святих саме 1 листопада, переніс на цей день також свято. У IX ст. Григорій IV постановив, що 1 листопада буде Днем Усіх Святих у цілій Церкві. Так свято потрапило й до Ірландії, а не, як дехто вважає, трансформувавшись із дохристиянського язичницького шабашу.

*********

Як і кожному великому святу, чи на Сході, чи на Заході, Усім Святим передувало навечір’я, тобто вігілія. Звідси й назва: «All Hallows Even», «Вігілія Всіх Святих» – скорочено «Hallowe’en». Під кінець Х ст. у Франції, під впливом Клюнійського абатства, 2 листопада почали відзначати спомин усіх померлих вірних. Невдовзі він поширився по всьому католицькому світі. Отже, ці два дні увійшли в католицьку літургію: 1 листопада – молитва всім святим у небі, а 2 листопада – молитва за душі в чистилищі. Тобто Церква охопила молитвою два «місця»: небо й чистилище.

Тим часом серед ірландських селян почалися роздуми про нещасних грішників у ще одному «місці» – у пеклі. На думку простих католиків, прокляті там, напевно, ще більше страждають, якщо тут, на землі, згадують лише про небесних мешканців і про насельників чистилища, а про тих, хто в пеклі, геть забули. Тому зародився звичай стукати в каструлі та сковорідки напередодні Всіх Святих, щоби прокляті душі знали: про них теж пам’ятають! Так в Ірландії виник День Усіх Померлих – 31 жовтня, і стосувався він не тільки померлих вірних, яких згадували 2 листопада. До церковного календаря цей день, звісно, не потрапив.

*********

Проте сучасного вигляду, з перевдяганнями й іншими розвагами, Геловін набув пізніше й уже не на ірландському ґрунті. Найімовірніше, сьогоднішні звичаї виникли у Франції XIV або XV ст. Належить пам’ятати, що це були часи страшних катаклізмів. Лише один з них, чума (або, як її ще називали, «чорна смерть»), забрав життя приблизно третини європейської популяції. Тому люди тоді замислювалися про життя після смерті доволі інтенсивно. Різні театральні трупи мали в репертуарі постановки про смерть, про чистилище і про пекло, щоб нагадувати кожному про людську смертність, про марноту і швидкоплинність життя.

Були популярні так звані «танці смерті» чи «танці жаху». Згадки про це досі є на огорожах цвинтарів, на яких малювали середньовічні «графіті»: диявол на ланцюгу веде до могили чи то короля, чи то Папу, чи то знатну даму, чи то ченця, чи то селянина. Часто театралізовані постановки цих «танців смерті» відбувались у саме на Всіх Святих, 1 листопада, і поруч з акторами, одягненими в одяг різних соціальних груп і станів, від королів до бідняків, у них брали участь ще й персонажі диявола чи смерті. Поступово такі вистави стали доволі поширеними і традиційними.

В Ірландії ж у переддень Всіх Святих, на Геловін, таких вистав і перевдягань не було. Почали влаштовувати їх саме 31 жовтня у XVIII ст. в колоніях Північної Америки, де французькі й ірландські католики родичалися й обмінювалися традиціями. Гібрид ірландського наголосу на пеклі та французького маскараду виявився доволі колоритним святом.

*********

В Америці перевдягання на Геловін скоро перестало бути метою, а стало засобом. Мета ж полягала в тому, щоб назбирати побільше всілякого добра по сусідах, як це роблять наші колядники. У цьому брали участь зазвичай діти, які ходили від хати до хати, стукали до дверей і говорили: «Trick or treat» (дослівно – «Зроблю фокус, або пригощай»), – себто «погрожували» наробити всіляких магічних неприємностей мешканцям дому, якщо ті не дадуть чогось «геловінським колядникам».

Цей доволі дивний звичай, ніяк не пов’язаний зі спомином померлих, став своєрідним американським додатком до Геловіну. А походив він із Англії. Відколи у XVI ст. вона стала англіканською, там почалися страшні переслідування католиків. Священикам часто забороняли служити Меси, а вірним – брати в них участь, накладали великі податки чи штрафи, кидали до в’язниць. Єпископи, священики й віряни ставали мучениками. Тому час від часу католики чинили опір, деколи зовсім абсурдний. На початку XVII ст., наприклад, був підготований план висадити в повітря короля Якова І й весь Парламент. Проте порох у Парламенті виявили, а організатора, Гая Фокса, знайшли й повісили. Це сталося 5 листопада 1605 р.

День Гая Фокса – досі народне свято в Англії. У ніч на 5 листопада палять багаття й запускають феєрверки, а діти ходять по домівках, випрошуючи дрібноту, щоб купити петарди. Ця традиція була ще від самого початку святкування Дня Гая Фокса, коли підпиті гуляки в масках ходили в глуху ніч з 4 на 5 листопада, стукаючи у двері католиків і просячи пива чи харчів, щоб продовжити святкування. Часом вони повторювали: «Trick or treat» – «Пригощай, або буде фокус».

Ця традиція перебралася до Америки разом із англійськими переселенцями. Та після Американської революції в другій половині XVIII ст. вона була занехаяна, як і інші англійські національні свята. Утім, ходіння по домівках із цим «trick or treat» уже стало популярним, і його перенесли на іншу ніч, а саме на католицький франко-ірландський Геловін 31 жовтня. Так протестантські й католицькі традиції поєднались у загальнонаціональному Геловіні.

*********

У XIX ст. до свята додали свою лепту ще й інші переселенці, які прибували до Америки з різних куточків світу. Між іншим, з’явився персонаж, якого раніше не було: відьма. Свято вже сприймали як темне й моторошне, хоч і веселе, а не релігійно-поминальне, як колись, то чому б не додати жару цій моторошності? На геловінські вечірки виготовляли запрошення, на яких для атмосферності зображали відьом. Листівки з запрошеннями, типові для XIX ст., канули в лету, відьми, однак, залишилися.

Наприкінці XIX ст. недоінформовані фольклористи, які не знали, звідки взялися відьма й інші «страшні» персонажі, а лише чули, що їх принесли ірландці, впровадили до свята «jack-o’- lantern», «блукаючий вогник», тобто ліхтар, який всі знають у формі гарбуза з прорізаними отворами. Вони вважали, що Геловін має кельтське та поганське походження, тому потрібно додати якісь «призабуті» елементи з культури друїдів, і вибрали ріпу й ліхтар, який був частиною стародавніх кельтських свят врожаю. Гарбуз з’явився вже у XX ст., бо з нього ліхтар виготовити легше.

Так у християнському, а точніше, католицькому – хоч і не офіційно – Геловіні поєдналися різні традиції та звичаї. Католицька франко-ірландська основа залишилася, нехай і більше зовнішньо, ніж по суті.

*********

Варто пам’ятати – особливо тим, хто вважає, що Геловін засмічує християнську віру різним поганським брудом – про слова Христа: «Слухайте мене всі й розумійте! Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те оскверняє людину. Хто має вуха слухати, хай слухає!.. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й оскверняє людину» (Мк 7, 14-16. 22-23).

Тим, хто вірить у «диявольське коріння Геловіну» (і чомусь не помічає його у світському святкуванні Різдва чи в різних «святах плодів», що залишилися в нас від язичників), варто пам’ятати, що «коріння й насіння» не в’яне від слів «яке воно погане!», а просто-напросто проростає в нових місцях, де досі про нього ніхто не чув. Критика – це теж інформація і реклама.

Християни перших віків старалися християнізувати те, що було не християнське. Такого підходу дотримуються й сьогодні деякі ієрархи Америки, де геловінські розваги особливо поширені. Знаючи про католицьке коріння свята, у багатьох тамтешніх дієцезіях долучаються до нього, заохочуючи дітей перевдягатися святими, ангелами й іншими християнськими персонажами, навіть понурими, як смерть чи й чорт (як у нас у Вертепі), і влаштовують вистави з елементами катехизації: про християнських святих, про сенс життя і смерті, про померлих і про молитву за них. Такий підхід напевно конструктивніший, ніж заборони, які, зрештою, ґрунтуються на помилковій думці про язичницьке – чи навіть диявольське – коріння Геловіну. Ці ініціативи якраз і мають на меті відновити християнський сенс і форму спомину чи то всіх святих, чи то всіх померлих вірних, яких у пізньому Середньовіччі християни згадували в театралізованих дійствах.

о. Петро Балог ОР

Фрагменти з книжки «Віра шукає розуміння. Подорож стежками пізнання» («Кайрос», 2018).

Tags: Петро Балог