Служити, а не заздрити
Прихована заздрість до чужих дарів руйнує нас ізсередини. Розмірковуючи над тим, як цьому зарадити, о. Річард Фінн ОР, директор домініканського Інституту Лас Касас в Оксфорді, що займається питаннями соціальної справедливості й прав людини, показує, як приклад служіння Христа дозволяє нам протистояти цій руйнівній силі.
Більшість із нас дуже гостро відчуває, коли нам щось належить. Батьки добре знають, як швидко діти набувають пильності щодо того, хто і що отримує. Лунає ображений крик: «Це нечесно!» Проблема почуття справедливості у малої дитини полягає в тому, що він чи вона ще не відчувають контексту, різниці потреб і можливостей. Діти також часто не здатні розрізнити між тим, що їм справді належить, і тим, що є просто незаслуженим даром. Тому їм буває дуже непросто під час днів народження приятелів, адже всі подарунки дістаються комусь іншому.
Євангеліє нагадує нам, що наш вхід до Божого Царства є чистим даром, чимось, чого ми не заслужили. Бог нам нічого не винен, не було потреби так щедро обдаровувати нас любов’ю, явленою в Ісусі Христі. Іноді, зокрема, в часи хвороби чи нещастя, ми робимо спроби торгуватися з Богом, прагнемо укласти з Ним угоду та очікуємо, що Він погодиться на наші умови і гратиме чесно. Проте Бога ніколи не можна втиснути у вузькі рамки нашого мислення чи розрахунку. Ми не можемо збагнути Його провидіння і не повинні прикидатися, що нам це вдалося, окрім випадків, коли Він сам Своєю волею відкрив це нам. Бог у Своїй свободі вступив у союз із Ізраїлем, а в стражданнях Христа уклав новий завіт в Його крові; однак Він не мав ані потреби, ані обов’язку приходити нам на порятунок.
Це повинно навчити і застерегти нас, щоби чесно подивитись на свої ревнощі та заздрість до чужих дарів. Такі речі ніколи не даються легко. Ісая закликає лиху людину позбутися своїх думок, але як це зробити? Ревнощі й заздрість – зовсім не те, в чому ми радо зізнаємось навіть самі собі. Вони не очолюють перелік гріхів, які ми зазвичай визнаємо на сповіді, та частково саме з цієї причини вони є потужною силою всередині нас. Усвідомлення цього приходить ще в Старому Завіті, коли в Книзі Буття Каїн вбиває Авеля, бо саме Авель приносить Богові гідну жертву.
Що ж, можливо, один зі способів, яким ми, як християни, повинні долати заздрісні й ревниві думки, полягає в тому, аби відтяти при корені конкуренцію та суперництво через заглиблення в роздуми про Божу доброту. Кожного з нас Бог любить глибокою, досконалою любов’ю, обдаровуючи різними дарами. Розмаїття цих дарів не є мірою любові, яку ми отримуємо, а виразом різноманіття ролей, які маємо виконувати у творенні Божого Царства. Повертаючись до нашої євангельської притчі [йдеться про Мт 20:1-16 – прим. перекладача], динарій – це любов, яку отримує кожен із нас. Нам справді більше нічого не потрібно.
А як щодо різниці в кількості годин праці? Ми можемо тлумачити їх як дари, які отримуємо в користування; і деякі з них справді легше чи складніше використовувати на благо. Адже ці дари ніколи не даються лише для нас самих. Ними слід відповідально ділитися для добра спільноти, а це може виявитись, м’яко кажучи, дуже непростим завданням. Однак те, яким чином ми розпізнаємо і ділимось цими дарами, визначає спосіб поклоніння, який ми пропонуємо Богові в подяку за те, що отримали їх у першу чергу. Ось чому Павло опиняється перед дилемою [йдеться про Фил 1:20-27 – прим. перекладача]. Він хоче бути з Христом, однак визнає, що у Христі, люблячи Христа, як він, навіть саме його життя йому не належить. Воно – для інших у Христі. Наші молитви є лише однією з важливих складових цього щиросердного поклоніння Богу в цілковито людському житті.
У цьому – безмірне милосердя. Йдеться не лише про те, що заздрити комусь набагато важче, якщо те, що вони мають, є даром, за допомогою якого вони служать нам усім. Щедрістю, з якою використовуємо отримані дари в нашому житті, ми свідчимо про безмірно більшу щедрість Господа до всіх нас. Німецький філософ Ніцше критикував те, що, на його думку, було слабкістю, рабською ментальністю у християнстві. Та він не зумів побачити, яка сила і свобода проявляється тоді, коли служіння іншим стинає коріння нашого потенційно жорстокого суперництва. І коли Ісус в Євангелії св. Луки каже: «Я серед вас є тим, хто служить», Він говорить не лише про приклад для наслідування, але про Свою присутність у тих, які чинять так само, прямуючи Його шляхом учнівства. Це і є найбільшим даром.
о. Річард Фінн ОР
Текст вперше опубліковано на сторінці проекту Англійської провінції Ордену Проповідників “Torch” («Смолоскип»), що присвячений домініканському проповідництву (вересень 2020)
Переклад з англійської: Мар’яна Шіпош