(Не)реальний світ
Сучасні технології комунікації, з одного боку, відкривають незліченні можливості, а з іншого – часто перетворюються на пастку. Про новітніх пожирачів часу і про те, чому нині буває складно будувати тривалі й живі стосунки з людьми та з Богом, розмірковує о. Віталій Сапєга ОР, який віднедавна служить у київському монастирі братів-проповідників.
Ми, котрі увійшли в XXI століття, опинилися перед новою дійсністю – ґаджетами. Мабуть, покоління цієї епохи не в змозі навіть уявити собі, як жили люди ще тридцять років тому: без мобільних телефонів, без навігаторів, без «всемогутньої» мережі. Немає сумніву, що ера інтернету повністю змінила нашу реальність: сьогодні інформація стала загальнодоступною (не треба докладати величезних зусиль, аби знайти потрібний контент), світ набув глобальних вимірів (ми можемо підтримувати зв’язок із будь-яким закутком практично без зусиль, не виходячи зі своєї кімнати). З’явилися соціальні мережі, де людина може створити власну групу чи долучитись до інших спільнот відповідно до своїх уподобань, і де може мати тисячі приятелів або «друзів». Здається, ось вона – свобода, ось він – земний рай! Водночас у світі спостерігається стрімке зростання кількості психічних та соціальних розладів, суїцидальних думок і самогубств, особливо серед молодого покоління. Отож, не все так добре, як би нам хотілось. І одна з причин – сучасна цивілізація.
Безперечно, ґаджети внесли в наше життя дуже багато позитивного й цікавого, проте, як це завжди буває, кожна монета має дві сторони. Це також стосується сучасної техніки та її можливостей. З’явилася небезпека втечі у віртуальний світ від світу реального (цікаво, що слово «реальний» в наш час набуло особливого відтінку). Знаємо, що світ після гріхопадіння є зовсім непростим, зі своїми проблемами, непорозуміннями й труднощами. Та саме в цьому світі потрібно шукати точки дотику з оточуючими, вибудовувати людські стосунки, брати відповідальність за себе й за іншу людину. В реальному світі необхідно зіткнутися з роботою, часто в поті чола, зі щоденними зусиллями, хворобами, людським стражданням і, нарешті, смертю. Але ми також можемо споглядати красу неповторного Божого творіння, зустрічати схід і проводжати захід сонця, тішитися співом птахів, займатися різноманітними побутовими справами, отримувати радість від спілкування з близькими нам людьми. Саме це і є справжнім – не віртуальним – людським життям. На жаль, ґаджети можуть відібрати у нас радість життя, «спалити» дорогоцінний час, даний нам як дар і водночас як завдання.
Ніколи ще в історії людства на людину не виливався такий потік інформації, яку вона переважно не здатна сприйняти й опрацювати, не кажучи вже про різного роду патології і негатив, що гуляють просторами інтернету. Скільки там інформації неперевіреної, фейкової, абсолютно не потрібної для функціонування людини. Словом, якщо людина не має критичного мислення й сили волі, то може дуже швидко «засмітити» себе. А коли такий підхід до віртуальної реальності триває роками? А якщо це діти, які часто, ще й не відрізняючи праву руку від лівої, пірнають у цей безмежний «океан»? Варто зауважити, навіть якщо ми свідомо уникаємо негативного контенту, але все ж таки надовго засиджуємося в інтернеті, це завжди ослаблює наше духовне життя і наш зв’язок з Господом Богом. Слід запитати себе, а краще навіть перевірити й підрахувати: скільки часу я проводжу у віртуальному світі, а скільки присвячую спілкуванню з Богом, духовному розвитку, виконанню своїх обов’язків, допомозі ближнім, спілкуванню з «реальними» людьми? Адже майже кожна сучасна людина знає, що віртуальний світ може затягнути в своє «болото», а звідти здатен витягнути тільки Господь Бог.
У Польщі 2001 року вийшла книга Януша Леона Вишневського під назвою «Самотність у мережі». Сама її назва свідчить про те, яка чергова пастка може ховатися у віртуальному світі. Це знак нашого часу: в соціальних мережах ми можемо мати тисячі підписників та вести активне спілкування, але так і не мати друзів, не бути в змозі створити постійний, довготривалий зв’язок з іншою людиною. Знаємо, як легко в цьому віртуальному світі познайомитися, і також як легко – одним натисканням кнопки – викреслити іншу людину зі свого життя. Соціологи стверджують, що на сьогодні найпопулярнішою соціальною мережею є інстаграм – мережа фотографій і зображень. Як відомо, відхід від слова, особливо від читання «розумних» книг, спричиняє деградацію людини як особистості. Саме розум, здатність думати, шукати, міркувати, творити робить нас, людей, винятковими в цьому світі й подібними до нашого Творця.
Слідом за духовною проблемою з’являється фізіологічна. Колись, ще в «доґаджетні» часи, для дітей, особливо для хлопців, великою втіхою було вийти у двір, зустрітися з приятелями, набавитись і набігатись. Усе це, без сумніву, сприяло зміцненню здоров’я, дарувало величезну радість, допомагало у вирішенні соціальних конфліктів, адже діти й підлітки у такий спосіб готувалися до дорослого життя. Пригадую, як складно колись було батькам «загнати» дітей додому. Сьогодні ж ми спостерігаємо переважно порожні дитячі майданчики, а замість них дуже часто все нові й нові стоянки для машин. Зате процвітають комп’ютерні ігри, за допомогою яких молода людина часто вчиться стріляти і «вбивати». Тож не варто дивуватися, що на сьогоднішній день хронічні хвороби, особливо ментальні, починаються вже в ранньому віці.
Часи, звісно ж, не обирають, а, за словами класика, в них живуть і помирають. Неможливо, в цьому невеличкому дописі проаналізувати всі проблеми й загрози сучасної техногенної цивілізації. І все ж нам, християнам-католикам, варто – навіть краще сказати, що це є нашим обов’язком, – аналізувати сьогоднішній світ, просвітлювати його Божим Словом і Божою благодаттю, просячи у Господа розуміння й духовних сил, щоб уникати сучасних пасток. А якщо все ж таки в якусь із них втрапимо, то допомоги в подоланні всіх небезпек нашого часу.
о. Віталій Сапєга ОР