Як бути мирянином святого Домініка?

Сестра-мирянка св. Домініка Ірина Єрмак розповідає про те, як саме терціарії належать до Ордену та беруть участь у служінні Слову, як можна і треба нести Добру Новину в тому часі та життєвих обставинах, у яких кожен перебуває, та чому неможливо це робити без благодаті.

Про Третій домініканський орден насамперед варто сказати, що сьогодні він уже не «Третій». Цю термінологію змінили досить давно, з перспективи наших часів – ще минулого століття, у 1980-ті. Історичні назви залишилися в минулому, а нове розуміння Ордену робить усіх братами й сестрами у святому Домініку: отців-проповідників, споглядальних сестер (так, є «закриті» домініканки), сестер домініканських конгрегацій місійного типу та мирян, які ступили на шлях особливого служіння Слову. Усі разом ми називаємось Домініканською родиною, а терціаріями мирян називають уже тільки за звичкою, бо нині наша назва — «Братства мирян святого Домініка».

Служити Слову можна в будь-якому стані (в сенсі богопосвяченості, ієрархічних свячень, сімейного стану тощо), на будь-якому місці (не обов’язково в церковних установах, а навіть бажано поза ними), і в будь-якому віці. Звісно, з певними обмеженнями, на зразок «від 18 до 65 років» (як умова для кандидатів на вступ до Братства мирян). Однак вікові рамки не надто жорсткі, бо цій вимозі в Директорії передує інша – «особистісна зрілість», тобто здатність свідомо жити, дотримуючись Статуту. І в деяких випадках, зазначається далі, Рада Братства може розглянути й прийняття старшого за віком кандидата. Тож це не обмеження, а радше загальне спрямування. Головним же критерієм, звісно, є любов до Католицької Церкви та Ордену Проповідників.

Як можна стати мирянином святого Домініка? Так, як вам життя дає!

Ті, хто працює викладачами в освітніх осередках, викладають свої предмети, базуючись на католицькому вченні й томізмі як методі. Такі викладачі не навчатимуть своїх учнів або студентів з позиції марксизму-ленінізму, атеїзму чи ще якогось «-ізму» антихристиянського спрямування. Звісно, при цьому вони не виголошуватимуть Катехизму та не будуть розписувати схеми томістського методу. Просто такий викладач викладатиме свій предмет по-домініканськи, згідно зі святим Томою: впорядковано, глибоко, працюючи з аргументами і контраргументами. Іншими словами, домініканець-мирянин просто буде хорошим викладачем, який дасть своїм вихованцям структуроване бачення предмету, а може, водночас і світу. Те ж саме стосується інших сфер служіння: чи це журналістика, як у мене, чи бухгалтерія, як у моєї співсестри.

Бути християнином – це «ходити у світлі», тобто передусім жити своє життя добре. А бути домініканцем — це, окрім «жити добре», передбачає ще вміння проповідувати, як словами, так і вчинками.

Звісно, у Церкві всі так живуть, служать і проповідують. У чому ж відмінність? Вона полягає насамперед у тому, що належати до Ордену — це мати участь у його благодатях. Бо є чимало хороших людей, які вміють свідчити про Христа і гарно говорити («проповідувати» у прямому сенсі). Але ще є те, чого ніхто з нас сам собі не здобуде і не натренує: благодать.

Той, хто йде слідами св. Домініка, приймає плащ його Ордену, — отримує і домініканську харизму слова. Ми ж бо говоримо не про гурток за інтересами і не про молитовну групу при парафії, а про Орден. Про церковну реальність, яка завжди є почасти людська і почасти Божа. Містична. І якщо це розуміти правильно (спокійно, без екзальтації), то стане зрозумілим і той дар, яким Бог за заступництвом св. Домініка обдаровує своїх братів і сестер.

Харизма слова — це те, завдяки чому ваші слова якимось дивним і від вас не залежним чином торкаються душі іншої людини, повертають її думки у правильне русло, стають відповіддю на якісь її глибинні запитання.

Ви ж про це можете й не знати. І слова ваші не обов’язково будуть «проповіддю» в загальному розумінні. Це може бути навіть звичайне вітання з побажанням доброго дня, але в того, хто в цей час пройнятий скорботою, день раптом і справді виявиться добрим… Ось такий він, дар домініканської проповіді.

А що до храму ходять переважно віруючі, які вже знають про Добру Новину, то завдання мирян святого Домініка — нести її туди, куди отці й сестри «не дістаються». У наші сім’ї, не завжди віруючі, на наші місця роботи, з дуже різними людьми, до сусідів, і навіть у чергу до каси. Миряни — міст між Церквою як структурою та світом поза її мурами. Це та Церква, яка простягається у світ, щоб нести йому Добру Новину. Що Бог таки є, що Спаситель уже прийшов, що наше відкуплення уже здійснилось, і треба тільки не боятися й повірити. І ми це проповідуємо, свідчимо – з тими знаннями та вміннями, які маємо, а також із нашою домініканською харизмою слова, що є особливим діянням Святого Духа, основою та підтримкою в нашому домініканському служінні.

Ірина Єрмак (М. Беата Міхаела OPs)