Домінік Пір: пробудити серце Європи
Бельгійський домініканець, учасник руху опору, великий гуманіст і візіонер, друг біженців та невтомний будівничий миру, завжди на варті людської гідності, лауреат Нобелівської премії миру 1958 року. Про свого співбрата Домініка Піра ОР розповідає о. Маріуш Возняк ОР, настоятель спільноти братів-домініканців у Харкові.
Люди будують забагато стін та замало мостів, сказав Ісак Ньютон. Цитуючи його, 11 грудня 1958 року отець Домінік Пір розпочав інавгураційну лекцію з нагоди вручення Нобелівської премії миру. Відтоді минуло понад півстоліття. Але, здається, для багатьох із нас – для домініканців, наших симпатиків і тих, кого цікавить соціальне вчення Церкви – ця непересічна особа радше незнана. Так ким був Домінік Пір?.. Що за справу він почав перед ІІ Світовою війною, за що потім отримав Нобелівську премію?
Жорж Шарль Клеман Гілан Пір народився 10 лютого 1910 року в бельгійському містечку Дінан. Він був першим із чотирьох дітей Жоржа та Берти Пір. За часів Першої світової війни Жорж чотирирічним хлопчиком разом із батьками втікав від нацистських військ до Франції. Там родина вимушено перебувала чотири роки. Згодом біографи Домініка Піра ствердять, що корені його майбутньої праці з біженцями можна знайти саме в непростому воєнному дитинстві. Коли сім’я повернулися до Бельгії, то вони знайшли свій дім зруйнованим… І заходилися відбудовувати мирне життя.
Закінчивши класичний ліцей, Жорж у 18-річному віці вступив до домініканського монастиря Нотр-Дам-Ла-Сарт, що в бельгійському місті Гюї. В Ордені він отримав ім’я Генрі Домінік. Вічні обітниці брат Домінік склав 23 вересня 1932 року. Потім вчився в Папському університеті святого Томи Аквінського (Angelicum) у Римі.
У 1934 році Домінік Пір став священиком. Згодом, захистивши докторську працю з теології, він ще рік вивчав соціальні науки в Левені. Після чого повернувся в Гюї та викладав там соціологію та філософію.
*********
Від 1938 року розпочався довгий період роботи о. Домініка Піра з малозабезпеченими людьми. Тоді він заснував «Організацію допомоги родинам» та вперше став організовувати бази відпочинку для дітей, назвавши цей проект «Відкритим табором на свіжому повітрі». Перед самим початком Другої cвітової, а також уже під час військових дій ці бази були чимось більшим, ніж просто місцями для відпочинку. Вони стали «оазами спокою» для тисяч бельгійських і французьких дітей.
Під час війни отець Пір сам став капеланом руху опору та учасником «підземного руху». Він допомагав льотчикам військ країн-союзників, які робили вимушену посадку на теренах Бенілюксу, повертатися назад на свої військові об’єкти. Вже після війни домініканець отримав «Військовий Хрест із пальмою» за діяльність у русі опору, «Медаль за участь у воєнних діях» та «Національну медаль визнання».
Далі продовжуючи виконувати обов’язки парафіяльного священника в Ля Сарт, 1949 року Домінік Пір починає займатися проблемами біженців. Відвідавши табір для біженців у Австрії, отець Домінік написав книгу «Від Рейну до Дунаю з 60 тисячами біженців» та заснував організацію допомоги переселенцям.
*********
У 1957 році була заснована організація «Поміч бездомним», яка мала окремі самостійні структури в різних європейських країнах. Зібрані кошти організація використовувала для допомоги біженцям, а пізніше – на запровадження місії «Пробудити серце Європи». За допомогою цієї акції Домінік Пір прагнув промовити до серця кожної людини незалежно від її віросповідання, національності, раси та мови.
Після отримання Нобелевської премії миру 1958 року отець Пір докладав іще більших зусиль для реалізації нових проектів. 5 червня 1959 його фундація офіційно отримала назву «Європа сердець», котра згодом змінилася на «Серце, відкрите для світу».
*********
У 1960 році Домінік Пір заснував Університет миру в Гюї. В 1965 році він переїхав до більшої будівлі, де вміщалися спальні для 50 осіб, велика зала, кілька менших аудиторій, кухня та їдальня. Двері університету були відкриті для всіх, хто хотів присвятити себе справі миру. Організовувалися довгі (два тижні під час канікул) та короткі дводенні курси. Слухачі та студенти Університету миру відвідували його стаціонарно, а також мали можливість вибірково приходити на окремі лекції згідно індивідуальної програми. Викладачі читали лекції чотирма мовами – французькою, англійською, німецькою та голландською. Все це робилося задля будування діалогу в дусі братерства між людьми. За час своєї роботи Університет миру відчинив свої двері для понад 4 000 осіб із різних країн світу.
Після відвідин Пакистану 1960 року Домінік Пір розпочинає нову ініціативу. Її завданням стало збільшувати виробництво продуктів харчування, покращувати діяльність медичних служб та сприяти розвитку освіти, збільшенню кількості ферм та рекреаційних програм. Ідея о. Домініка була скерована на промислові райони, де з метою реалізації ініціативи було створено декілька сіл. «Острови миру» – так цей проект був названий Домініком Піром.
*********
Протягом 32 років свого служіння на користь миру та людської гідності отець Домінік жив звичним життям домініканця в Гюї, паралельно виконуючи обов’язки в монастирі та читаючи лекції. Помер Домінік Пір у віці 58 років у Левені в результаті ускладнень, що виникли під час хірургічної операції. Ті чотири організації, які він заснував, діють дотепер.
Домінік Пір підтримав ІІ Ватиканський Собор, хоча вважав, що Церква може ще більше розвиватися у сфері діалогу між людьми. Цікаво, що у своїй діяльності о. Домінік був зосереджений переважно на економічних і соціальних аспектах людського життя. Він ніколи не намагався навмисно робити з біженців християн, поважаючи їхню релігію та культуру, в якій вони росли. Коли о. Домініка як домініканця питали, скільки людей навернулося через його діяльність, він відповідав, що ніскільки. Першою та найважливішою справою свого життя Домінік Пір вважав допомогу людині в потребі.
Це була людина ІІІ тисячоліття – пророк, який дивиться в майбутнє. Він не міг байдуже проходити повз людську біду. У спогадах сучасники Домініка Піра підкреслюють його безмежну довіру до Бога та Пресвятої Діви Марії. Всі здобутки о. Домініка були результатом його глибокої віри та справжнього християнського життя. Він не був «надлюдиною», але монахом і священиком, який починав кожну справу в покорі та з повною довірою до Бога… І вірив, що Бог допоможе її завершити.
Автор: о. Маріуш Возняк ОР
Фрагменти з книги “Чорно-білі історії. Сімейні легенди домініканців”