Св. Катерина Сієнська

Св. Катерина Сієнська (1347-1380) Патронка Європи

Тимоті  Редкліф  ОР

Дорогі брати і сестри!

 

Під час меси, що розпочинала обряди Другого Синоду єпископів Європи, на моє здивування й радість Папа оголосив св. Катерину Сієнську співпатронкою Європи, разом зі св. Терезою Бенедиктою від Хреста та св. Бриґідою Шведською. Катерина була знаменитим автором листів до своїх братів та сестер, і тому пошануємо її коротким листом до Ордену.

Подібно до нашого сучасного світу, Європа Катерини була позначена насильством і непевним майбутнім: Папство втекло до Авіньйону, спричинивши розлам у Церкві, поділивши землі, міста й ордени, у тому числі й наш Орден; міста обезлюдніли від чуми, відомої як чорна смерть; по  чався занепад життя в Церкві, утрата почуття мети та криза чернечого життя.

Перед лицем таких випробувань та поділів сама Катерина не здавалася. Як висловився Папа Йоан Павло ІІ, вона кинулася в “гущину церковних та суспільних справ свого часу”[i]. Зверталася до політичних і релігійних володарів як особисто, так і в листах, зі знанням справи закидаючи їм їхні помилки й нагадуючи  про їхні християнські обов’язки. Навіть Папі не завагалася сказати, що слід мати мужність і повернутися до Риму. Вона відвідувала в’язнів, турбувалася про бідних та хворих. Мучилася сильним бажанням нести Божу благодать і милосердя кожній людині.

Більш за все Катерина піклувалася про мир, вона була переконана, що “не меч, не війна, не насильство” провадить до осягнення добра, але “мир, покірна й тривала молитва”[ii]. Однак ніколи не жертвувала правдою та справедливістю задля легшого або дешевшого спокою. Вона нагадувала владарям Болонії, що шукати миру без справедливости є подібним до намащування маззю рани, яка мусить бути спочатку припалена.[iii] Вона знала, що бути людиною, котра несе мир, означає наслідувати Христа, котрий впровадив мир поміж Богом і людськістю. Той, хто несе мир, повинен далі  ділити долю Христа і власним життям свідчити відкинутість. Той, хто несе мир, є “заново розіп’ятим Христом”. Наш власний світ також роздирається насильством: етнічним та племінним насильством в Африці й на Балканах; загрозою атомної війни; насильством у наших містах та родинах. Катерина кличе нас мати відвагу нести мир, навіть якщо це означає, що ми самі будемо терпіти переслідування й відкинутість.

Мир для Катерини означав передусім мир у Церкві, вихід Церкви з великої схизми. Бачимо в цьому також її велику любов до Церкви, яка була для неї “нічим іншим як самим Христом”[iv], а також її мужність та свободу. Вона так кохала Церкву, що не боялася засуджувати невірність священиків та єпископів, котрі гналися за багатством  та значущістю. Катерина кликала Церкву бути таїнством Христа у світі, покірною слугинею всіх. Коли вона молилася, то насмілювалася навіть Богу говорити, що належить чинити:

Ти, що все знаєш, все хочеш і можеш,
благаю Тебе, вислухай мої прохання, (…)
окажи милосердя світу,
і вилий жар любови на святу Церкву,
аби Ти тішився миром та єдністю,
Боже, Боже мій, не хочу, аби Ти далі зволікав![v]

 У наш час Церква також терпить від поділів, спровокованих непорозуміннями, нетолерантністю й утратою “жару любови”. Сьогодні любов Церкви часто розуміють як невиправдане мовчання. Не можна “хитати кораблі”! Але Катерина ніколи не могла мовчати. Вона писала до однієї високопоставленої у Церкві особи про те, що “ не можна вже довше мовчати! Волаймо ж сотнями тисяч язиків. Бачу, що через мовчання світ псується, а Наречена Христова змарніла, бо висмоктано з неї кров”[vi]. Нехай св. Катерина вчить нас глибокій любові до Тіла Христа, а також мудрости й відваги до промовляння відкритих і правдивих слів, що єднають, а не поділяють, освітлюють, а не затемнюють, лікують, а не ранять.

Таке поєднання любови зі сміливістю промовляння спостерігаємо у стосунках Катерини з її приятелями, а особливо з її домініканськими братами й сестрами ( parrhesia, стан духовного піднесення, пор. Дн.4, 31; 2Кор. 7, 4). Вона сприймала кожного приятеля як дар від Бога, який слід любити “ніжною, особливою любов’ю”[vii]. Катерина вірила, що їхнє взаємне розташування було нагодою до “народження одне для одного перед обличчям ласкавого Бога”[viii] і до проголошення людям “слави й шани Божого імені”[ix]. Однак ця любов не стримувала її від щирого звернення до своїх приятелів та порад своїм братам, що детально потрібно робити, не виключаючи її улюбленого Раймонда Капуанського, котрий став ґенералом Ордену в рік її смерти. Не може бути любови без правди, ані правди без любови. Ось як молилася Катерина за своїх приятелів:

Боже Вічний, 
прошу Тебе за тих, котрих дав мені,
аби любила їх особливо сильно.
Освіти їх своїм світлом
і прибери з їхніх сердець усю недосконалість,
аби правдиво трудилися вони в саду Церкви,
куди послав Ти їх працювати.[x]

Якщо Домініканська Родина має бути, за словами Катерини, “лагідним, веселим та духмяним розкішним садом”[xi], то мусимо вчитися  як Катериновій здатності до взаємного розташування, так і вірності правді. Наше приятелювання як чоловіків та жінок, ченців та світських є великим даром для Ордену й Церкви. Але часто воно приходить через рани, про які не осмілюємося говорити. Якщо ми повинні працювати разом як проголошувачі Євангелії, то мусимо розмовляти з собою зі сміливістю та довірою Катерини, так аби  “правдиво трудитися в саду Церкви”.

Катерина була дуже палкою особою і мала великі бажання – з’єднання з Богом та поширення Євангелії й добра посеред цілої людської родини. Прагнення збільшує наші серця. Вона повідала Богу: “Ти зробив серце великим, а не тісним, таким великим, що у своїй милосердній любові воно має місце для кожного”[xii]. Бог відповів Катерині: “Я, котрий є Богом нескінченним, хочу, аби ви Мені служили тим, що є нескінченним; а нескінченного не маєте нічого, окрім почуття й прагнення душі”[xiii].

Як ми можемо зростати людьми, котрих вабить у Катерині її гаряче прагнення Бога? Як можемо визволитися від малости серця й заспокоєння у мізерних справах? Можливо, цього можна досягти, як Катерина, відкриттям  присутности Бога у самому центрі нашого буття й тотожности. Прагнення Бога не є уподобанням, яке можна в собі усталити, як, наприклад, захоплення футболом. Воно знаходиться у глибині мого існування, очікуючи, поки його відкриють. Наш світ позначено великим голодом тотожности. Сьогодні для багатьох людей найпекучіше питання: “Ким я є?” Це було питання Катерини. Сучасне пізнавання самого себе часто є нарцистичним заняттям собою, інтроверсійною концентрацією на власному почутті й самореалізації. Однак, за Катериною, коли, зрештою, я бачу себе таким, яким є, то не знаходжу найменшої крихти самотнього буття. У тому, що Катерина називає “метою самопізнання”, я відкриваю себе як покликаного до існування в любові. Катерина описує себе як “таку, що замешкала й удомовилася з метою пізнання себе, аби краще осягнути Божу доброту до неї”[xiv]. Якщо я відважуюся почати такий шлях пізнання себе, відразу ж зрозумію свою малість, безпорадність та обмеженість, але пізнаю також, що є коханим і що мене цінують таким, яким я є. Бог сказав Катерині: “Провидіння моє створило людину, коли, задивившись у себе, я щиро полюбив створіння моє”[xv].

Далі Катерина дає звільняючу відповідь на сучасне питання про тотожність. Вона віддаляє нас від фальшивої тотожности, опертої на суспільному статусі, заможності чи владі. Бо ж осереддям нашого існування є Бог, любов котрого підтримує нас в існуванні. Це є місце споглядальної молитви, де зустрічаємо Бога, котрому подобається дарувати любов і прощати, і доброта котрого нам смакує. В цьому осягаємо таємницю миру Катерини та її динамізму, її довіри та покори. Це, власне, й уможливило молодій жінці з невеликою освітою стати великим проповідником. Це дарувало їй свободу у промовлянні й слуханні. Давало відвагу рішучости на великі справи свого часу. Ми ж, укріплені її молитвами, можемо чинити подібне.

 

Ваш брат у св. Домініку
Тимоті Редкліф ОР
Ґенерал Ордену.

[i]   Апостольський лист L’Osservatore Romano, n. 40

[ii]  Dialog, 15

[iii] Listy, 268

[iv] Listy, 171

[v] Modlitwy, 24

[vi] Listy, 16

[vii] Dialog, 41

[viii] Listy, 292

[ix] Listy, 226

[x] Modlitwy, 21

[xi] Dialog, 158

[xii] Modlitwy, 21

[xiii] Dialog, 92

[xiv] Dialog, 1

[xv] Dialog, 135

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *