Євангельські поради

Це значить три обітниці: послуху, бідності і читоти – що складають в чернечих обітницях всі брати-домініканці, як і кожен монах. Любав до Бога і ближнього не є чимсь добровільним в житті християнина, це – заповідь. Але звязання себе послухом в стосунку до настоятеля і його наступників, життя в бідності і чистоті на взірець Христа, це особливий спосіб реалізації великої заповіді любові. Наш Господь «радить» його тим, хто відчуває себе до цього покликанимтака пропозиція може бути прийнята тільки вільними людьми, котрі хочуть стати ще вільнішими в Божій благодаті. Інсинуації, що чернечі шлюби є тільки наслідком застосовання застарілих церковних норм, є ігноруванням релігійного досвіду вірних всіх поколінь християнства. За всіх часів в Святому Дусі декотрі люди відчували покликання, щоб у власивий собі спосіб і згідно з власними здібностями, якомога більше уподібнитися до Господа, часто всупереч відчайдушному протисоянню власного тіла. Їх свобода є непохитна. Це прагнення є запрошенням: можна піти або залишитися. «Чи любиш мене?» Три обітниці – це мова любові тих, хто відповів на це запитання, коре не вони видумали і на котре щоденно дають свою особисту відповідь.

Таке устремління свого життя є божевіллям, що отримує євангельський і церковний статус завдяки розізнанню і затвердженню спільнотою. Відчувати покликання є умовою необхідною, але не достатньою. Це відчуття може однак бути помилковим, або прагненням втечі. Тому його треба піддати розізнанню спеціально призначених для цього орденом братівю в домініканському життя потрійне розпізнання надає публічному складенню чернечих обітниць певної обєктивності: голосування карітула монастиря, голосування ради монастиря і врешті рішення провінціала. Деколи не всі інстанції згоджуються поміж собоюб що є регулюване нашими конституціями… Головним є те, що кожен брат, що складає обітниці, є прийнятий спільнотою, котра розізнає перед Богом, чи він є покликаний. Чи то значтиь, що спільнота ніколи не помиляється? Звичайно ж ні. Спільнота може помилятися, шукання Божої волі не уберігає від помилок.

Складання обітниць включає в родину, котрої не слід ідеалізувати; вона має свої злети і падіння, дехто з її члениів швидко йде вперед, інші ледве плетуть ноги. Орден не є товариством «чистих і міцних»б старанно просіяних крізь сито. «Чого прагнеш?» – притає настоятель. «Милосердя Божого і вашого» – відповідає брат в дню своїх обітниць. Можна було б придумати інші відповіді: «братерського середовища, що живае згідно з Євангелієм», або «повного уформовання». На відміну від цього підкреслюється, що чернечі обітниці, не будучи зарозумілими і наївними деклараціями ідеалу досконалості чи вимаганям чогось, є передусім угодою милосердя з конкретною спільнотою Церкви, угодою, що має свої переваги і обмеження. Це посвячення, що приймає форму обітниці: «Я, брат …, складаю обітницю Богу, Пресвятій Діві Марії, блаженному Домініку і тобі брате …, генеральному магістру Ордену Проповідників, що буду послушний тобі і твоїи наступникам згідно з уставом св. Августина і конституцій Братів Проповідників аж до смерті».